Чергова перемога вовків в овечих шкурах...

http://rg.kiev.ua/page5/article17103/

У ЦІ ДНІ редакційні телефони буквально шаленіють від дзвінків відчаю. Наші додзвонювачі водночас і дивуються, і обурюються. Вони не розуміють, чому більшість прихильників лівої ідеї не зрозуміла лідера КПУ Петра Симоненко, чому багатомільйонна армія пенсіонерів, дітей війни, ветеранів Великої Вітчизняної не підтримала тих, хто захищає їхні інтереси. Наш постійний читач із Хмельниччини Петро Махнюк одним із перших надіслав до редакції свого листа.

Його обурює, що, незалежно від другого раунду битви за президентське крісло, булава знову дістанеться захисникові олігархів. Від їхньої перестановки нічого не зміниться, бо великий капітал і далі працюватиме на себе, а не на Україну й пограбований ним народ. І Янукович, і Тимошенко, які вже двічі очолювали уряд України, нічого не зробили з обіцяного перед тим як обійняти високу посаду, бо за природою вони представляють експлуататорів.

Останнього дня передвиборної агітації на трьох телеканалах соромно й страшно було їх бачити і слухати. Ющенко, Тимошенко і Янукович вели один проти одного перехресний вогонь, обливали чорним брудом. Соромно від того, що ось такі правлять державою, а страшно, що народ знову довіряє їм свою долю.

Як ті двоє ішли до першого туру? Вражають цинізмом і нахрапом, особливо Тимошенко. Крім усього, вона на повну силу використовувала адміністративний ресурс. За державний бюджет поквапливо підвищувала зарплати, роздавала тисячі квартир, шкільні автобуси, карети швидкої допомоги, купувала й особисто розвозила по регіонах ліки від свинячого грипу... Та й вела агітацію за себе, улюблену, використовуючи і бюджетні кошти, й службове становище.

Закономірно, після такого правління країна залишається з порожньою казною. Державний борг перевищує державний бюджет. Дії за принципом типового банкрута: в того позичити, тому віддати. Вже цілком очевидно, що такою політикою поставила хрест на своїх обіцянках і “соціальних гарантіях”, які “вистраждала” команда Януковича.

Та виборці все-таки клюнули на їхні обіцянки, мабуть, сподіваючись на диво. Але марно! До другого туру та інавгурації котрогось з олігархів народні злидні утримаються ще на нинішньому рівні. А потім підуть галопом інфляція, ціни й тарифи, бо ж казна порожня, як і Пенсійний фонд. От і почнуть уже вкотре обмануті “маленькі українці” кусати лікті й стануть ще меншими.

Дивує позиція ветеранів і пенсіонерів, яких в Україні 13 мільйонів, а на Хмельниччині — понад 400 тисяч (найпотужніший електорат!). Це ж люди з радянської епохи, вони повинні пам’ятати, як їм жилося при комуністах. А за кого голосували? За свою подальшу нещасну долю, за злидні — аж до передчасного вимирання.

На жаль, пише добродій Махнюк, тут проявилася не так позиція ветеранів, як позиція керівників місцевих ветеранських організацій. В області, за винятком Шепетівської міської та деяких районних ветеранських організацій, офіційно не підтримали рішення п’ятого пленуму Організації ветеранів України й звернення її керівника Петра Цибенка про підтримку на виборах кандидата в президенти від Блоку лівих і лівоцентристських сил Петра Симоненка. Бо позиція керівників обласної, міських та районних ветеранських організацій зводилася до такого аргументу: “Якщо офіційно підтримаю лівих, то завтра мене(!) не буде на цій посаді”. Шкурні інтереси ближчі до тіла. “Пригрітий і прикуплений” не перейматиметься інтересами знедоленого ветеранства. За такої позиції влада й надалі урізатиме ветеранам пільги, нацисти чинитимуть наругу над могилами фронтових побратимів. І це в рік 65-ліття Великої Перемоги? Ще й такий можна почути аргумент: ветерани, мовляв, поза політикою. “А знущання над ними влади хіба не політика?” — обурюється Махнюк?

Якщо подивитися на результат голосування за кандидата від лівого та лівоцентристського блоку з іншого боку, то він таки не випадковий. П’ять років президентської каденції Ющенко лякав комуністичним геноцидом, відкривав “музеї голодомору” та “радянської окупації”, оббивав пороги європейських структур, аби визнали голод 32-33 років комуністичним геноцидом над українським народом. Його підручний Наливайченко рився в архівах, позичав у Штатах фотознімки жертв тамтешнього голоду на початку 20-х років минулого століття для фальсифікацій на виставках. Європа благання Ющенка не підтримала. Однак голодоморна агітація зробила свою справу, багатьох людей вдалося залякати комуністами, бо олігархи та печерні націоналісти найбільше бояться їх, а між собою вони завжди знайдуть спільну мову.

17 кандидатів ішли на вибори із соціальними гаслами комуністів, з програмними тезами, списаними з передвиборної програми Симоненка.

Наші виборці вже вкотре не впізнали вовків в овечій шкурі. А вовки залишаються вовками, незалежно від масті. І тепер, як у тій пісні: “Плачте, очі, плачте, карі: така ваша доля...”

Виктор МИХАЙЛОВ